На душі притаївся біль,

А жорстокі, гіркі образи,

Ніби свіжу ще рану сіль

Обпікають мене щоразу.

І не згоять ніякі слова

Бо уже й говорити несила

Я ще ніби не зовсім сама,

Але вже, як та птаха безкрила.

Мовчки йдемо ми, як чужі,

З невимовним докором в ногу

Тільки десь в глибині душі

Разом з болем несу тривогу

І навіщо, сама не знаю,

Щось торкає ще за живе

І я тілом своїм затуляю

Від холодного вітру тебе.