Біла хата в саду, як в Раю

Тільки саду давно вже немає

А із Раю черешню стару

Так безжально вітрисько ламає.

Де лунав колись радісний сміх,

Там навіки журба поселилась-

Взимку там непрокиданий сніг-

Літом стежка в траві загубилась.

Свіжим подихом білених стін

Зустрічала колись мене хата

Теплим запахом житніх хлібин

І усмішкою доброю тата.

Пролетіли літа - рисаки..

І заплакані вікна, як очі,

Сімно дивляться в даль, крізь роки

Виглядають когось дні і ночі.

І так боляче серцю стає,

Що ніхто мені тут не озветься

Не погладить волосся моє,

Не спитає, як в світі живеться.

Біла хата в саду, як в Раю,

Буде в пам"яті завжди зімною

Я лишила тут юність свою

Переплетену разом з журбою..

І